На головну > Новини > Олімпійська родина Львівщини змаліла на одну величину


Олімпійська родина Львівщини змаліла на одну величину


30 Вересень 2011


29 вересня на 69 році життя померла заслужений майстер спорту з легкої атлетики, бронзовий призер Олімпійських ігор 1968 року в Мехіко в естафетному бігу 4х100 м, десятиразова чемпіонка СРСР, чемпіонка та призер чемпіонатів Європи, рекордсменка світу Попкова Віра Іванівна.

 

Віра Попкова, була одним із активних пропагандистів спорту та здорового способу життя, завжди радо брала участь у всіх спортивних та спортивно-масових акціях, які проводилися на Львівщині – від відзначення Олімпійського дня, проведення Олімпійських уроків та Олімпійського тижня, підняття Олімпійського прапора до проведення підсумків спортивного року.

 

Спортивна громадськість Львівщини приносить свої співчуття родині та близьким.

 

 

 

Біографічна довідка

 

(заматеріалами www.noc.lviv.ua/wp-content/uploads/2011/02/Popkova-Vira.doc)

 

Заслужений майстер спорту Віра Попкова ( дівоче прізвище Кабренюк) народилася у великому уральському місті Челябінську 2 квітня 1943 року, якраз посеред війни, бо за дев’ять місяців до того її батько Іван Кабренюк (українець з Кіровоградської області) приїхав з фронту на кілька днів додому…

 

Ходило собі дівча до школи, бігало вулицями великого міста і зовсім не мріяло про олімпійські нагороди чи рекорди. Важливішим було навчання: п’ятірки з усіх предметів (вона закінчила середню школу із золотою медаллю), а потім успішно отримала фах радіоінженера в політехнічному інституті. Але ще у школі помітив вчитель фізкультури, що дівчинка володіє природною швидкістю, обганяє навіть хлопців і запропонував виступити на міських змаганнях. Несподівано для всіх Віра перемогла у бігу на сто метрів, стала чемпіонкою міста серед школярів. Отож, потрапила до тренера Віктора Алабіна, якому залишалося тільки шліфувати її здібності й вчити вихованку перемагати. Нікому невідома челябінська школярка виграла спринт на Всесоюзній спартакіаді школярів, а вже через два роки стала першою на Всесвітній універсіаді і потрапила до складу збірної команди СРСР. Вона вже тоді була у хорошій спортивній формі і могла претендувати на участь в Олімпійських іграх 1964 року в Токіо, але народила сина, а потім наздоганяла навчальну програму у політехнічному інституті.

 

Коли закінчила навчання, а сином зайнялася бабуся, Віра змогла повністю віддатися спортові і кілька років була постійним учасником усіх найкрупніших легкоатлетичних змагань світу та Європи. Досить сказати, що вона була десятиразовою чемпіонкою країни у спринті, чемпіонкою Європи, перемагала американок у традиційних матчах СРСР – США. Мріяла, що вдало виступить на Олімпійських іграх 1968 року. Вона й дотепер вважає, що на високо гірському стадіоні у Мехіко можна було бігати швидше, якби усіх спортсменів не «заганяли» важкими тренуваннями та безліччю контрольних стартів. На олімпійському стадіоні забракло свіжості, м’якості бігу, та й емоції дівчата «спалили», очікуючи відповідального старту. От і залишилася на пам'ять тільки бронзова нагорода з естафетного бігу.

 

Віра Іванівна могла взяти участь і в наступних Іграх 1972 року у Мюнхені, адже рік перед тим була чемпіонкою Європи, але хвороба і травми не дозволили добре підготуватися до олімпійського виступу, та й син пішов до першого класу і вимагав материнської уваги. Віра Попкова прийняла рішення залишити великий спорт і пішла працювати інженером в закритий науково-дослідний інститут радіотехніки. Пропрацювала тут двадцять років, виросла до керівника підрозділу, стала інженером – конструктором першої категорії. Як колись на біговій доріжці, так і роботі Віра Іванівна відзначалася настирливістю і сміливим вирішенням інженерних проблем.

 

Пройшли роки, вже й у сина своя вдала сім’я. Особливо пишалася Віра Іванівна свою внучкою-красунею, яка вже отримала вищу освіту. У цій родині всі шанують працю, знають як досягати успіху.