На головну > Новини > Жовківщина провела відкритий турнір з волейболу пам’яті Героя України Анатолія Жаловаги


Жовківщина провела відкритий турнір з волейболу пам’яті Героя України Анатолія Жаловаги


27 Листопад 2017


26 листопада 2017 року в дні святкування четвертої річниці Революції Гідності гостинно відчинила двері Дублянська загальноосвітня школа І-ІІІ ст,.   в спортивному залі якої зібралися волейбольні команди району та гості з міста Львова щоб визначити переможця відкритого турніру з волейболу пам’яті Героя України Анатолія Жаловаги.

 

Турнір проводився за ініціативи спортивної громадськості Жовківщини та Жовківської райдержадміністрації й  за підтримки дирекції Дублянської ЗОШ.

 

На турнір змагалися команди з м.Жовкви. смт.Куликів, с.Зашків, м.Дубляни та м.Львова. На урочистому відкритті змагань були присутні батько Героя – Жаловага Григорій Петрович та брат – Андрій. У своєму виступі п.Григорій розповів про дитячі роки Анатолія, його навчання в стінах Дублянської ЗОШ та професійне заняття спортом. Він висловив подяку організаторам за вшанування пам’яті сина та побажав учасникам гарної гри. Присутні вшанували хвилиною мовчання Анатолія Жаловагу та усіх Героїв Небесної Сотні – тих, хто сьогодні з небес допомагає нам оберігати молитвами і духом нашу рідну Україну. А від учасників турніру було покладено квіти до меморіальної дошки Анатолію Жаловазі на приміщенні Дублянської загальноосвітньої школи, яка зараз носить його ім’я.

 

Під час проведення турніру спортсмени-аматори продемонстрували неабияку майстерність та жагу до перемоги.

 

Місця розподілились таким чином :

1 м. – «Лімо» ( м.Львів)

2 м. – Дубляни-Зашків

3 м. – Жовква

4 м. – Куликів

 

Кубок переможця та медалі призерам вручав батько Анатолія Жаловаги – Григорій Петрович Жаловага.

 

Організатори вирішили проводити цей турнір щороку, залучаючи й інші команди Львівщини.

 

Довідково.

 

Анатолій Григорович Жаловага народився 13 березня1980 року в м. Львові. В піврічному віці родина переїхали в м. Дубляни Жовківського району. З дитячого віку захоплювався спортом і після 8 класу вступив на навчання до Львівського училища фізичної культури за спеціалізацією гандбол. У 1997 році продовжив навчання у Львівському державному університеті фізичної культури (закінчив у 2002 році), де продовжував своє спортивне покликання. Виступав за чоловічу гандбольну команду «СКА-Львів», виконав норматив кандидата у майстри спорту. Деякий час викладав на кафедрі фізкультури Львівського аграрного університету. Згодом працював у будівельній галузі, в т.ч. за кордоном. Завжди повертався додому впевненим, що настане час, коли й на батьківщині буде змога гідно заробляти й жити у вільній країні без Януковича.

 

Саме тому без вагань поїхав на Майдан, знову, подібно як це було у 2004 році. 18 лютого 2014 року вирішив їхати до Києва. В першому автобусі з активістами для Анатолія не виявилося місця, потім виявилося, що забув паспорт. Тільки з третьої спроби о 21 годині ввечері виїхав зі Львова. Встиг попрощатися з мамою, батько і брат займалися справами.

 

«Тут справжня війна» - сказав братові телефоном 19 лютого з київського Майдану. 20 лютого рідні не змогли додзвонитися до Анатолія, а ввечері побачили його ім’я в списках загиблих. До останнього сподівалися, що це помилка. Вже потім дізналися - Анатолія вбили на вулиці Інститутській. Смерть настала відразу. Хтось із побратимів відніс тіло до Михайлівського собору.

 

Коли батько приїхав до Києва забирати сина, побачив багато тіл. Всі обгорілі, з чорними обличчями та руками. В Анатолія кулею снайпера було розтрощено голову. Смерть була миттєвою, снайпер не залишив жодного шансу на порятунок. Лікарі рекомендували ховати хлопця у закритій труні, але батьки не погодилися. Щоб довезти тіло додому, голову забинтували. З особистих речей батькові віддали тільки дерев’яний хрестик, який мав при собі хлопець.

 

На свій останній день народження 13 березня 2013-го - Анатолію тоді виповнилося 33 роки - він сказав: «У цьому році щось мусить змінитися». А восени, ще до початку Майдану, Анатолій пообіцяв батькові: «Тату, ти ще пишатимешся мною»…

 

О першій годині ночі 21 лютого 2014 року на київській трасі мешканці Дублян, понад 600 осіб, із запаленими лампадками зустрічали свого земляка, Героя України. Поховали Героя 22 лютого на цвинтарі рідного міста Дубляни під залпи самооборонців та мелодію Гімну України.

 

21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, відповідно до Указу Президента України Анатолієві Жаловазі посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордену «Золота Зірка».

 

У червні 2015 року посмертно нагороджений також медаллю «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП).

 

13 березня 2015 року на фасаді Львівського училища фізичної культури урочисто відкрито пам’ятну дошку в пам’ять випускника училища, активіста Євромайдану, Героя Небесної Сотні та Героя України Анатолія Жаловаги.

 

21 листопада 2016 року, в день, коли в державі відзначався День Гідності та Свободи, в головному корпусі Львівського державного університету фізичної культури імені І. Боберського за участю батька Григорія Петровича Жаловаги, студентів, викладачів, представників спортивної громадськості урочисто відкрито «Стіну пам’яті» на честь Героя Небесної Сотні, Героя України, випускника вузу Анатолія Жаловаги.